Аннотация:У статті констатовано, що регулювання розвитку регіонів в Україні здійснюється за допомогою низки інструментів, які упродовж часу свого використання демонструють різний ступінь і результативність. Наголошено на успішності бюджетної та податкової реформи, які значно зміцнили податковий і бюджетний потенціал територіальних громад. Акцентовано, що з 2014 року до вказаних регулятивних інструментів долучено інший вагомий інституційний інструмент впливу на розвиток регіонів й управління ними – децентралізацію влади. Підкреслено, що з децентралізацією влади синхронно здійснюється децентралізація освіти - процес розширення повноважень місцевих органів виконавчої влади в управлінні закладами освіти, надання їм самостійності у вирішенні організаційних, управлінських, фінансових питань задля забезпечення якості освітніх послуг. Констатовано, що в основу децентралізації освіти закладено положення Європейської хартії місцевого самоврядування та найкращі світові стандарти суспільних відносин у цій сфері. Обґрунтовано, що глибинне розуміння можливостей впровадження децентралізації освіти за нині сформованого інституційного середовища має бути вихідним пунктом прийняття рішень щодо подальшого реформування освіти, ведення моніторингу його впровадження, адекватного й без затримок реагування на перешкоди та неочікувані наслідки освітньої політики. Проаналізовано інституційне середовище децентралізації освіти й існуючі потенційні можливості її впровадження. Встановлено причини гальмування децентралізації освіти та доведено потребу на їх негайне реагування. Визначено вектори прискорення децентралізації освіти та модернізації механізмів державного управління системою освіти задля забезпечення виконання освітою своєї місії щодо розвитку людського потенціалу країни.
